Вплив телебачення на дитину

Консультація для батьків

    Телебачення має велику привабливість для людини, формує уподобання, стиль мислення та поведінки. Це пов'язано з механізмами його впливу на людину:

   1. Телебачення серед усіх інших засобів інформації є засобом масової комунікації, що найлегше сприймається людиною, бо, порівняно з читанням газет або ж прослуховуванням радіо, тут людина докладає найменше розумових зусиль. Природно, що діти швидко потрапляють під вплив такого «гарного помічника» у процесі пізнання ними світу.

   2. Телебачення найшвидше та найоперативніше інформує про події у світі, легко та комфортно може перенести людину в будь-який куточок світу. Чому б не подорожувати разом з таким «другом», тим більше, що навряд чи ми колись об'їздимо не те що весь світ, а хоча б маленьку його частину?

   3. Телебачення імітує тривимірний простір на екрані, одночасно використовує зорові та слухові образи, створює справжнє видовище, яке приносить відчутну насолоду людині. Як не любити такого домашнього «шоумена», тим більше, що й діти не пустують, а сидять собі тихенько на дивані та пильно стежать за подіями на телеекрані?

   4. Не так уже й рідко телебачення стає чи не єдиним співрозмовником для самотніх, спустошених соціальними бідами людей. У них виникає ілюзія причетності до подій всесвітнього масштабу або до певної групи людей; людина після перегляду «мильних опер» поринає у світ рожевих мрій і сподівань на краще. Чим же тоді телебачення відрізняється від справжнього «психотерапевта»? Нічим, тільки тим, що його послуги дешеві.

  5. Нині телебачення стало найдоступнішим видом відпочинку для більшості населення, способом забуття. Для дітей, яких змалку дорослі намагаються залучити до світу абстрактних знань і навчання, для школярів та студентів — це відпочинок від холодної логіки, підрахунків, штучних понять і незрозумілих формул.

    Отже, телебачення за своєю природою та соціальними функціями має величезні можливості впливу на внутрішній світ і поведінку людини.

       Можна було б і далі продовжувати список переваг і зручностей, які має телебачення, але все-таки щось нас непокоїть у цій «іграшці», викликає незадоволення, а іноді просто дратує. Насильство, еротика, жахи, нудні серіали занадто часто з'являються на екрані. Чому? Це пов'язано з комерціалізацією телебачення, приходом ринкової економіки в Україну чи взагалі показ цих явищ запрограмований самою природою явища телебачення? Спробуємо дати відповідь на поставлені запитання.

    Телебачення є одним із засобів масової комунікації. Отже, інформація, яку воно поширює, має бути зрозумілою для якомога більших верств населення. Тому події роз'яснюються, інтерпретуються, за глядача роблять висновки, йому нав'язується порядок денний — про що знати, а про що ні.

   Телебачення має задовольняти масового глядача. Отже, воно повинно орієнтуватися на його потреби. А потреби бувають різними: земними і високими, матеріальними й духовними. Щоб вплинути на поведінку людини, необхідно задіяти такі її потреби, які б дали незаперечний ефект, тому телебачення експлуатує насамперед базові потреби людини.

   Телебачення здійснює специфічний вид комунікації, а саме: опосередкований технічними засобами. Такий вид комунікації витісняє безпосереднє живе спілкування між людьми. З телевізором не заведеш розмови, не отримаєш від нього відповіді на власні запитання, не поділишся переживаннями. Фахівці застерігають: звичка спілкуватися з неживими предметами є небезпечною.

   Надзвичайні можливості впливу телебачення на психіку та поведінку людини не могли не помітити люди, які «роблять гроші» — пройти повз невичерпне джерело прибутку просто неможливо. Телебачення є виробництвом особливого продукту, споживання якого ніколи не зникне, а саме — споживання видовищ. Те, що ми сьогодні бачимо на екранах наших телевізорів, є закономірним поєднанням природних характеристик телебачення з комерціалізацією цієї сфери товарних послуг. Експлуатація привабливих для великої аудиторії цінностей насамперед має на меті збільшити прибуток від діяльності телебачення. Якщо впливати на підсвідомість людини та зняти табу з деяких морально заборонених тем, то це теж матиме ефект.

    Жахи, відьми, маніяки, привиди, монстри, ніндзі, покемони, потойбічні сили, психічно хворі люди, всілякі пророки, психотерапевти, астрологи заполонили екран. Під впливом таких сцен емоційна сфера людини розгойдується, ставлення до дійсності стає менш раціональним, росте навіюваність, психічне зараження населення. Звісно, що глядач (нині — це все населення країни) стає легковірним і слухняним, ним легко маніпулювати та керувати.

   Сучасна експериментальна психологія провела низку досліджень, які розкривають механізми впливу телебачення на людину, а також доводять негативний вплив телебачення на людину, особливо на дітей. Спробуємо класифікувати вплив телебачення на психічні процеси, стани та властивості людини.

Психомоторика. Після тривалого сидіння біля телевізора у відносно нерухомому стані в дитини може розвинутися стан неприродного збудження як компенсація попереднього стану гіподинамії. Вона деякий час не може зосередити свою увагу, не знає, «куди себе подіти».

Сприйняття. Зображення на екрані телевізора не сприяє формуванню просторового та кольорового зору. Викликають занепокоєння також форма та стиль зображення людей і речей у імпортних мультфільмах: грубі, квадратні або інші неприродні риси обличчя людей.

Уявлення. У дошкільників активно формуються внутрішні образи та внутрішній план дій. Цьому сприяють казки й оповідання, які читає дорослий або ж сам малюк. Під час прослуховування казок дитина намагається уявити події, запам'ятати та пережити їх. Свіжість сприйняття світу, відсутність образів-шаблонів у цьому віці створюють яскраві уявлення. Отож, коли дитина сприймає вже сконструйовану на екрані реальність, споживає готові образи, її внутрішні образи пасивні та позбавлені індивідуальності.

Пам'ять. Німецькі психологи стверджують, що діти 3—5 років, які дивляться телевізор по 2 години на день і довго граються в комп'ютерні ігри, мають проблеми з розвитком пам'яті. Той, хто робить новини на телебаченні, добре знає, як треба подавати інформацію. Яскраві емоційні образи витісняють із пам'яті людини словесну інформацію, яка подавалася до цього, а ось будь-яка наступна інформація після показу вражаючих сцен запам'ятовується так само добре, як і самі образи. Ці закономірності також виявлені експериментально.

Увага. Після перегляду телевізора діти протягом певного часу погано концентрують увагу та можуть почуватися не зовсім добре. Особливо сильно впливає на увагу телереклама. Під час її показу посилюється звук, а динаміка її подачі інша. Крім того, розробники реклами можуть використовувати спеціальні психологічні методи, які посилюють у людини тривогу, актуалізують потребу бути в безпеці (за А.Маслоу — це одна із базових потреб людини), викликають емоційне напруження, відчуття власної самотності та потребу зняти це відчуття. Отже, реклама володіє широким спектром методів психологічного впливу на глядачів-споживачів. Ясна річ, що людина жваво відгукується на такий спрямований вплив. Навіть дуже маленькі діти реагують на рекламу.

Мислення. Соціально-психологічними дослідженнями встановлена зворотна залежність між культурним рівнем людини й тим, якому способу отримання інформації людина віддає перевагу: чим вищий цей рівень, тим менше вона дивиться телевізор, тим більше слухає радіо і ще більше читає газети.

   Наведемо ще кілька психологічних фактів. Реклама підштовхує людину робити передчасні висновки та йти на необдумані вчинки. Діти, які регулярно споживають продукцію засобів масової інформації, мислять готовими асоціаціями, ставлять поверхові запитання, та й відповіді дають поверхові.

    Як співвідносяться особливості мислення дітей та їхнє сприйняття телебачення? Діти мають небагатий досвід, їм важко порівнювати телевізійну інформацію з власними прикладами, тому надумані теле історії сприймаються ними як реалістичні. У 5—7 років діти впевнені, що реклама говорить правду. Старші діти не такі вже довірливі. І тільки судження десятирічних дітей може бути аналогічне судженню дорослого щодо реалістичності інформації. Ще одне. У сім років у дітей добре сформовані навички розуміння розповідних схем. Саме такого типу схеми часто трапляються в рекламі (тобто розповідь певної історії). Реклама займає невеликий проміжок часу, саме тому діти полюбляють слухати невеличке оповідання — нескладно та зрозуміло. Але за цим оповіданням прихована реклама!

Мова та мовлення. Психологи Р.Грінфілд, І.Ют (1984) встановили, що регулярний перегляд телевізора навчає дітей особливого стилю розмови, а саме: діти не використовують чітких посилань на предмет обговорення, мало пояснюють, вірячи в те, що співрозмовнику й так усе ясно. Спостерігається дивна ситуація — у батьків з'явилося більше вільного часу, але тим менше вони віддають його спілкуванню з дітьми.

Уява, фантазія та творчі здібності. У психології відомі блокатори розвитку творчості людини. З цього погляду такі характеристики телебачення, як поверховість і спрощення інформації, однобокий підхід до проблеми, виховання у глядача пасивності, відсутність живого діалогу з ним, стереотипізація свідомості, відсутність оптимістичних соціальних перспектив, нагнітання негативних емоцій, які провокують страхи та невпевненість у собі, звикання до сцен насильства, є перепонами на шляху розвитку творчого потенціалу людини. Низка досліджень підтверджує наші положення.

Емоції. Сильне занепокоєння у психологів викликає поява в дітей страхів і розладів емоційної сфери після перегляду телевізора. Найбільші нервові зриви трапляються з тими дітьми, які вірять у реальність насильства на екрані. Після перегляду жорстоких фільмів у більшості людей з нормальною здоровою психікою настає стан так званої «сенсибілізації», тобто підвищення чутливості до несправедливості, співчуття до страждань інших. Однак якщо насильство бачити на екрані кожного дня (тим більше, люди часто дивляться телевізор у розслабленому стані, можуть при цьому їсти, пити), то в них за етапом сенсибілізації розвивається стан «десенсибілізації» — зниження чутливості: «Когось б'ють, над кимось знущаються — хіба це новина?» Тому не дивно, що чим більше людина відчуває пристрасть до фільмів жахів, тим менше вона проявляє емпатію до іншої людини. Інші факти: діти, які постійно споживають продукцію ЗМІ, мають примітивні почуття; напружене очікування розв'язки небезпечної ситуації в кіно викликає психологічне збудження, яке повільно знижується, а також може трансформуватися в певну дію.

Властивості особистості та її життєвий шлях.

    Часто можна почути від батьків: «Мої діти дивилися цей серіал (або цей бойовик), мої діти читали «Гаррі Поттера» і нічого з ними не сталось!» Дійсно, як довести, що непомітні телевізійні впливи можуть призвести до значних особистісних змін? Ні індивідуальна схильність до агресивності, ні рівень інтелекту, ні соціально-економічний статус дитини не мали такого значення, як телебачення, у формуванні її майбутньої девіантної поведінки. Ті, хто часто дивився агресивні фільми у віці 8—12 років, частіше карали своїх дітей.

   Результатами регулярного переглядання дітьми та підлітками сцен насильства на телеекрані є не тільки копіювання ними жорстокого стилю поведінки, а й втрата емоційної сприйнятливості до чужого болю, зміна уявлень про світ. На сьогоднішній день виявлені умови, за яких екранне насильство підкріплюється та копіюється в реальному житті, а саме: якщо воно у фільмі винагороджується, якщо агресивну поведінку демонструє позитивний герой, якщо фільм красиво зроблений, має художню цінність. Певна частка досліджень впливу телебачення на особистість присвячена й деяким іншим аспектам її поведінки. Показано, що для окремих людей телебачення стає головною життєвою цінністю, заради якої вони відмовляються від спілкування з друзями та родичами, від участі в суспільному житті, прогулянок, занять спортом.

   А чи можна використовувати силу ЗМІ, зокрема й телебачення, для благородної мети? На прикладі пізнавальної телепередачі для дітей було показано, що вона має позитивний, хоча й короткочасний розвивальний ефект, а саме: збагачує словниковий запас дітей, формує в них навички читання. Цей ефект був сильнішим, якщо зміст телепередачі обговорювався дитиною з батьками або супроводжувався навчанням. Однак і ця передача піддається критиці: вона допомагає насамперед дітям із сімей з високим соціальним рівнем, а в цілому знову викликає в дітей пасивність та знижує мовленнєві навички. Інші телепередачі подібного типу в США були спрямовані на пробудження в дітей інтересу до наук і літератури, прищеплення їм почуття захвату від наукових відкриттів, боротьбу зі стереотипом природничої науки як важкого, нудного та неприємного заняття.

   Психологи США створили спеціальну програму «грамотної поведінки» зі ЗМІ для школярів і дошкільників. Розроблені спеціальні заняття, на яких дітей навчають критично ставитися до телебачення, розрізняти фантазію та реальність на екрані. Дітям також розказують про економічний базис телевізійної індустрії. Як свідчить досвід, такі програми досить ефективні. Запобігати негативному впливові телебачення можна і в колі сім'ї. Звісно, що батьки не мають змоги весь час контролювати зміст передач, які дивляться їхні діти, тому буде ефективнішим сформувати в дитини певне ставлення до телебачення. Добре, коли вся сім'я обговорює побачене на телеекрані, коли батьки висловлюють ставлення до того, що відбувається у фільмі. Отже, протидіяти негативному впливові телебачення можна й потрібно, і робити це необхідно різними способами й на кількох рівнях: суспільства, сім'ї, окремої людини. Якщо ми й не можемо відмовитися від цього продукту людської творчості у своєму повсякденному житті, то хоча б спробуймо не перетворювати його на головну життєву цінність.