Сценарій виховної години пам’яті В.М.Чорновола: „Пам’ятаємо, любимо, шануємо...”

ценарій виховної години пам’яті В.М.Чорновола:

„Пам’ятаємо, любимо, шануємо...”

Вступ

   Минають дні, хвилини, місяці і роки,

                  Не рік, не два – а дев’ять майже літ

                  Немає поруч близької людини

Без нього меркне український світ.

                  Дев'ять земних, блакитнооких весен

                  Над світом прошуміли, відцвіли –

                  Не чути рідний голос Чорновола,

                  Та він живе в серцях, поміж людьми...


 

Ведучий: Минає дев'ять років, коли в ніч з 25 на 26 березня на 55-му кілометрі автодороги Бориспіль-Золотоноша за нез’ясованих обставин трагічно загинув лідер національних сил України, принциповий політик, невтомний борець, правозахисник, ідеолог і натхненник Народного Руху України – В’ячеслав Максимович Чорновіл.

Ведуча: В.Чорновіл – це непересічна, яскрава особистість нашої історії, людина високих моральних чеснот, гідний патріот, у якого Слово і Діло  завжди підпорядковувались високій ідеї – ідеї  відродження Української державності і служіння українському народові.

Ведучий: Ще замолоду поставив він собі за мету створення української самостійної держави. І крок за кроком, тюрма за тюрмою, стаття за статтею, книга за книгою – йшов до цієї мети...

  Ведуча: Сьогодні хотілося б вшанувати світлу пам’ять Величної Людини, життєвий шлях якої був злочинно обірваний, перерваний у русі, у невпинному русі на шляху до справжньої, справедливої України.

Читець:          Страждання, радість –

                         Все, що пережито.

                         Із  вічності вертатиме до нас

                         Любови злотим метеоритом.

 

                         Хто зупинить шалений КАМАЗ,

                         Чий автограф запікся на крові,

                          Чорновіл нагадає не раз:

                          „Україну любіть не на слові”

 

   Учитель: На жаль, не всі знають про життя і діяльність цієї людини. Варто наголосити, що  В’ячеслав Максимович – це ціла епоха, яскрава сторінка в історії руху опору радянській тоталітарній системі, що увійшла в історії України під назвою дисидентського руху.

        Роль і значення постаті В.М.Чорновола неможливо переоцінити. Відомий правозахисник, дисидент, борець... Завдячуючи діяльності В.Чорновола та групи національно свідомих українців, що створили Народний Рух України, Україна прийняла Акт про державну незалежність.

 

                             І.Життєвий шлях  В.М.Чорновола

 

   Ведуча: є люди, як зорі. Вони погаснуть, а світло від них ще довго-довго блукає всесвітами наших душ, нагадуючи кожному, хто ми, що ми, чому ми, куди ми...

        Таким був В’ячеслав Чорновіл. Він жив усупереч багатьом істинам і таки став пророком у своїй Вітчизні.

Ведучий: Чи знаємо ми про життя цієї незвичайної Людини ?

Читець №1: Чорновіл, Чорний Віл – чорний від поту, від туги безпросвітної. Перший помічник у тяжкій роботі, перша надія в далекій дорозі – мудрий хтось побачив у роду Чорноволів такі риси і нарік його цим прізвиськом, що пізніше стало прізвищем, а ще пізніше – символом українства.

Читець №2: В’ячеслав Максимович народився у с. Єрки Звенигородського району на Черкащині 24 грудня 1937 року в родині сільських учителів. Мати – Калина Харитонівна – учителька початкових класів, батько – Максим Йосипович – викладач української мови й літератури.

Читець №3: 1946 року В’ячеслав пішов до школи одразу до 2-го класу.

Читець № 4: 1955 року він закінчив Вільхівецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з другого курсу перевівся на факультет журналістики. 1960 року В’ячеслав Максимович з відзнакою закінчив університет, захистивши дипломну роботу на тему «Публіцистика Бориса Грінченка».

 

Читець №1: З 1960 по 1963 рік В.Чорновіл працює на Львівській студії телебачення.

 

Читець №2: У травні 1963 року повертається до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Наступного року складає кандидатський мінімум, пройшовши за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але не  допущений до навчання через політичні переконання. Це стало перешкодою до захисту вже майже готової дисертації про публіцистичну творчість та громадську діяльність Б.Грінченка.

Читець №3: В.Чорновіл належить до покоління шістдесятників. У роки так званої „хрущовської відлиги” разом з І.Світличним, В.Стусом, І.Дзюбою, Є.Сверстюком, А.Горською та іншими свідомими українцями він стає одним з найяскравіших організаторів та активістів  національно-визвольного руху, що в 60-70 роки протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, духовності, державного суверенітету. Шістдесятники не були наївними пропагандистами гуманістичних і національних ідей, вони власними творами, діями, вчинками доводили свою синівську любов до рідної землі, вони прагнули просвітити приспаних радянською ідеологією українців. 

Читець №4: 4 вересня 1965 В.Чорновіл разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом виступив з протестом проти арештів української інтелігенції в кінотеатрі „Україна” на прем’єрі фільму Сергія Параджанова „Тіні забутих предків”.

   Далі – безробіття, обшуки й допити...

 

Читець №1: за участь у правозахисному русі В.Чорновіл був звільнений з роботи в газеті „Молода гвардія”.

        У квітні 1966 року відбувся закритий судовий процес над Михайлом та Богданом Горинями, Михайлом Осадчим та Мирославою Зваричевською. В.Чорновіл, викликаний на процес як журналіст, відмовився давати проти підсудних свідчення, посилаючись на незаконність закритого судового засідання, назвав  прокурора і суддів злочинцями та вручив підсудним квіти.

 

Читець №2: 8 травня 1966 року відбувся процес уже над ним самим. І він отримав свій перший термін.

 

Читець №3: Після звільнення В’ячеслав Максимович працює над книгою «Лихо з розуму». В цій своїй збірці він надав життєписи 20 людей, засуджених за свої погляди шістдесятників. Книга сколихнула душі й започаткувала масовий рух в обороні політв’язнів, засуджених за переконання

 

Читець №4: За «Лихо з розуму»  у 1967 році Чорновіл отримав свій другий термін: 3 роки ув’язнення в таборах суворого режиму.

 

Читець №1: Після звільнення В.Чорновіл починає випуск підпільного журналу «Український вісник», у якому друкує матеріали самвидаву, хроніку національного спротиву. Він – його редактор і видавець.

 

Читець №2: Під час відомої загальноукраїнської «зачистки» 1972 року його заарештовують знову.

 

Читець №3: Вирок:В.Чорновіл з метою підриву та ослаблення Радянської влади отримав і зберігав у себе на квартирі в м. Львові вірші Ігоря Калинця. У цих віршах зводяться наклепи на радянську владу, на дружбу радянських народів, радянський лад ототожнюється з політикою царизму та захищаються особи, що ведуть антирадянську діяльність....

Читець №4: Присуд:керуючись ст. ст. 323, 324 КПК УРСР судова колегія вирішила Чорновола В’ячеслава Максимовича визнати винним і покарати за ст. 62 ч. 1 КК УРСР  шістьма  роками позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму і засланням на 3 роки

Читець №1 : Так, сьогодні мало хто знає, що з першої хвилини арешту 12 січня 1972 року В’ячеслав Максимович не занепадає духом, не кається, не запобігає перед катами, а стає на прю з тоталітарною системою: він відмовляється від  участі в слідстві, вдається до бойкоту такого слідства...

Читець №2: Як наслідок кадебісти застосовують увесь драконівський арсенал психологічного терору. Тож було все: залякування статтею кодексу, яка передбачає кару за „зраду батьківщині”, камерні провокатори, лжеінформація про арешт рідних і залякування божевільнею... Не похитнувся Чорновіл.

 

Звучить пісня на слова В.Стуса „Терпи, терпи, терпець тебе шліфує...”

 

Читець №3: Саме під час відбування цього терміну В.Чорновіл зустрівся з Михайлом Хейфіцем, який пізніше, у час незалежної України, напише книгу про політв’язнів – „Українські силуети”, де в окремому розділі „Чорновіл – зеківський генерал” Хейфіц подасть блискучий психологічний портрет В.Чорновола.

Читець №4: Михайло Хейфіц описує епізод, коли взимку 1977 року Чорновіл „ступив на статус політв’язня СРСР” Ступити на статус політв’язня означало: повністю відмовитися від виходу на підневільну працю, на шикування на „провірку” і до їдальні, не ходити на політзаняття, не носити тавра політв’язня – одним словом відмовитися від усього режиму що його зробило грізне МВС для таборів та тюрем...

 

Читець №1 : «Ось таке і вчинив Чорновіл: ТОТАЛЬНО ПОВСТАВ ПРОТИ РЕЖИМУ”.

 

Читець №2: Хейфіц відзначає у своїй книзі „дирижерські” риси Чорновола. По-перше „харизматичне” право вирішувати за інших, за всіх, що треба робити.

 

Читець №3: „Він командує, вимагає, але при тому зовсім не вважає себе головним, розумним, ліпшим, бо вимагає справа, а не Чорновіл...”

 

Читець №4: На початку 1978 року В.Чорновіл був відправлений етапом на заслання в с. Чаппаду (Якутія), де працював чорноробом у радгоспі, пізніше в Нюрбі – постачальником. Там написав брошуру про боротьбу за статус  політв’язня в таборах під назвою „Тільки один рік”.

Читець №1: Тяжкі роки неволі, виснажливої праці, приниження, цькування, заборон пережив  В.М. Чорновіл

Читець №2: Останній четвертий термін і арешт отримав Чорновіл у 1980 році за сфабрикованим звинуваченням.

Читець №3: Лише у 1983 році за протестом прокурора Якутії В’ячеслав Максимович був звільнений без права виїзду з України, а в травні 1985 року він повертається на Україну, влаштовується на роботу кочегаром у Львові...

ІІ. На волі

  Ведучий № 1: Після 15 років табірної боротьби наступив час активної  діяльності, нової боротьби

   Ведучий № 2: 1988 року В.Чорновіл разом із Михайлом Горинем та Зіновієм Краківським підписують звернення до української та світової громадськості про відновлення Української Гельсінської Групи, створення Української Гельсінської Спілки, яка стала першою в Україні відкритою опозицією партійного типу.

   Ведучий № 3: Від часу створення Народного Руху України – 8 – 10 березня 1989 року – В’ячеслав Максимович стає його активним провідником, а з грудня 1992 – головою Народного Руху України

.   Ведучий № 5: „З кінця 80-х років В.Чорновіл займає передові позиції на шляху відродження самостійної України. В’ячеслав Максимович стає носієм почесної місії – провідника української нації.

   Ведучий № 1: У березні 1990 року В.Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України.

   Ведучий № 2: З квітня 1992 року В.Чорновіл - на постійній роботі в парламенті України, Народний депутат України двох наступних скликань – 1994 і 1998 років, керівник депутатської фракції Народного Руху України.

  З 1995 року – член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.

  Ведучий № 3: З 1995 року – шеф-редактор незалежної громадсько-політичної газети „Час/ тіmе”

   Ведучий № 4: Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1996 року) у галузі журналістики і публіцистики за збірки „Правосуддя чи рецидиви терору ?”, „Лихо з розуму”, книгу „Хроніки таборових буднів”

   Ведучий №5 : Лауреат Міжнародної журналістської премії імені Ніколаса Томаліна (1975), нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня (1997)

  Ведучий № 1: Піднятий на політичну арену першими хвилями демократичних перетворень, В.Чорновіл одразу завоював повагу і прихильників, і відвертих ідеологічних суперників безкомпромісністю суджень, поведінкою, глибиною розуміння політичної ситуації, вмінням із блискавичною швидкістю орієнтуватися в ній і відповідно обирати тактику і стратегію боротьби.

 

ІІІ. Думки відомих людей про В.Чорновола

 

Як оцінювали постать В.Чорновола сучасники, відомі культурні, громадські та політичні діячі ?

   Учень № 1: Є Сверстюк, письменник, правозахисник, зауважував: „В. Чорновіл був найвидатнішим серед політиків-шістдесятників, визначним редактором газети „Час/Тайм”, автором блискучої книги „Лихо з розуму” (1966 р.). він став найпершим серед українців членом Пен-клубу і в ті роки творив гарне ім’я Україні. Принциповий  член руху опору, він ніколи не зрікався, не каявся. Вороги його не любили, але складалося враження, що навіть вони ним захоплювались як гідним вояком на полі бою. Його ім’я підтримувало дух підупалих і надихало на подальшу боротьбу. Як політик недавно демократичної орієнтації, Чорновіл активно включився в сучасні політичні процеси, створивши навколо себе особливе – активне, діяльне поле. Людиною він був принциповою і не схильною до компромісів... Україна була для нього мірою вартостей, його релігією і метою...

 

Учень № 2: Михайло Хейвіц у книзі „Чорновіл – зеківський генерал” написав: „Наблюдая за ним со стороны, я сопоставлял его с Ганди, Неру, Кениатой, Нкрумой, это именно подобный им тип национального вожака

 

Учень № 3: Збігнев Бжезинський: „Чорновіл – провідний діяч у політичному житті України, він часто критикує нинішню систему... Я хотів би підкреслити, що Чорновіл – борець за незалежність України ще за тих часів, коли ця боротьба була пов’язана з особистим ризиком і за неї доводилося дорого платити. Він сам заплатив за це велику ціну і виніс величезні страждання...”

 

Учень № 4: Ніна Матвієнко, золотий голос України „Нині можна бути великою людиною в політиці і зберегти свою чесність, совість, власне обличчя. Приклад – В’ячеслав Чорновіл...

 

ІV. Сумна, трагічна сторінка ...

Учень № 1: Сьогодні навіть страшно подумати, що уже 9 довгих, самотніх років ми сироти – без В’ячеслава Максимовича Чорновола...

Учень № 2 : 9 років спливло від дня трагічної загибелі національного лідера, світлої, енергійної, усміхненої людини, котра стільки зробила для нас, для України...

Учень № 3: У ніч з 25 на 26 березня 1999 року, напередодні президентських виборів, у час, коли В.Чорновіл був єдиним сильним кандидатом у Президенти України від національних сил, життя В’ячеслава Максимовича обірвалось унаслідок трагічної катастрофи за нез’ясованих, загадкових обставин на автотрасі під Борисполем.

Учень № 4: Скільки болю, скільки розпачу, муки, страждань охопило серця сотень тисяч українців. Вони не віддразу зрозуміли, кого втратили...

Дівчина –читець: Розбився годинник

                                 Розсипалися хвилини

                                 Чорним намистом

                                  По інших

                                  Вимірах

                                  І часах

                                  В наступне тисячоліття

                                  Виліплюю

                                  Обеліск

                                  Пам’яті

                                                                                   (Атена Пашко).

 

 

 

V. Атена Пашко Про високе і вічне кохання

 

  Учитель: Важко сьогодні уявити, як склалася б доля України, якби В.Чорновіл не полишив політики. Шкода, що Чорновіл не побачив щасливої України, України демократичної, української... Але, мабуть, він був щасливою Людиною. Бо все життя, у найтяжчі хвилини випробувань долі, поряд залишалася кохана Жінка – Дружина, Щирий Друг і Порадник, Натхненниця, Берегиня – Атена Пашко – українська поетеса, громадська діячка, тендітна і мужня Жінка.

 

Звучить романтична музика.

 

 

   Учень від імені В.Чорновола зачитує лист № 1: „Найдорожча Людино!

       Маючи Тебе за невіддільну частину свого життя, я навіть не задумуюся над тим, як зле мені було без Тебе – такого надійного притулку моїх думок, поривань і почуттів.

Мабуть, навіть любов до Батьківщини певною мірою мислиться через дорогу людину. Ось і в мене за далекими долями є Атена – Україна з великою Чистотою, Стійкістю і Стражданням. Дякую за Тебе Богові.

Лину думкою до Тебе, цілую Твої зажурені очі, торкаюся Твого запашного волосся.

І – хай святиться ім’я Твоє ! ”

 

Дівчина № 1 : Я тобі сьогодні

                         Принесу калини

                         Білим летом чайки

                         Через сніговії

                         Журавлина туга

                         Хай перепочине

                          Біля твого серця

                          Крила відігрію.

                              (А.Пашко)

Дівчина № 2:                 Я віруюча

                                         Ти знаєш, я така віруюча.

                                         Без віри не можу.

                                         Я вірую

                                         У єдиного Вседержителя і Творця

                                         Мене,

                                         Мого неба,,

                                         Моєї землі.

                                         Я вірую

                                         У матір єдину,

                                         Пресвяту,

                                         Пречисту

                                        Великомученицю.

                                        Я вірую у синів, посланих Творцем.

                                        Я вірую у невмирущість крові.

                                        Я вірую у свій народ.

                                        Я вірую в тебе.

                                            Я вірую.

                                                   (А. Пашко)

Дівчина №3 :          Зупинюся.

                                  Оглянуся...

                                  Позаду – біль

                                  Спереду – біль

                                  У серці біль

                                 Аж біло болем забіліло.

                                         (А.Пашко)

Учитель: Нам відомо, що вірш „Тернова ружа” написав поет Володя Іванишин і подарував пані Атені, сказавши, що це для Вас з В’ячеславом. Цей дарунок пані Атена надіслала в Мордовію, де в той час відбував термін політв’язень В’ячеслав Чорновіл. Пізніше Галина Менкуш, Заслужена артистка України, бандуристка, донька Ярослави Менкуш, теж політув’язненої, написала музику на ці слова.

Пані Атена завжди була поруч з чоловіком, долучалася до співпраці. Сьогодні  вона очолює Благодійний фонд В’ячеслава Чорновола, сприяє поширенню спадщини В’ячеслава Максимовича...

 

VІ. Безсмертні думки В.Чорновола

 

Учень:     Як не крути

                  На одне все виходить,

                  Слід  би катюгам давно зазубрить:

                   Можна прострелити мозок,

                   Що думку народить,

                   Думки ж не вбить !

                                          (В.Симоненко)

 

Учениця: Сьогодні, коли В’ячеслав Максимович Чорновіл далеко, у невидимому потойбічному світі, коли Його підступно знищено фізично, Він – ще актуальніший і відчутніший, як ніколи, бо живі Його думки, Його слова, Його ідеї...

 

Учні по черзі виходять на сцену, цитуючи напам’ять думки В. Чорновола.

 

Дівчина №1: „Немає страшнішої кари за муки нечистого сумління, бо немає вищого судді за правду...”

 

Хлопець №2:  „ На першому плані повинна бути ідея. Лідери повинні бути ідейними. А якщо вони пішли в газотрейдери, пішли на лобіювання якихось інтересів, хай йдуть собі у бізнес. Їм нічого робити в керівництві політичних партій. Оце моє переконання „

 

Дівчина №3 : „Чи можуть злодії бути патріотами?  Ніколи не повірю і в те, що нечисті на руку люди можуть бути справжніми патріотами-державниками. Вони патріоти доти, доки їм це вигідно, їх можна купувати, шантажувати, примусити служити будь-якій ідеї. У них батьківщина там, де їм добре й безпечно, вони, як правило, переконані інтернаціоналісти й зверхньо ставляться до всіляких там національних ідей та державних святощів...”

 

Хлопець № 4 : „Для мене і для нас усіх націоналіст – це патріот своєї Батьківщини. Це людина, яка понад усе любить свою Батьківщину, нашу Україну, яка понад усе хоче добра для неї. Отож треба провести межу між жертовним націоналізмом, і тим, що я можу назвати кар’єрним”.

Дівчина № 5: „Однак шани заслуговує тільки той, хто шанує самого себе... Бо Україна починається з тебе...”

Хлопець № 6: „І все ж... Кожний новий рік утверджує нашу незалежність не тільки в політиці й економіці, а й – що важливіше – в людській психології. Руйнуються старі стереотипи мислення. Підростає молодь, що не відчула на собі мертвотного впливу комуністичного режиму. Усією державою і кожний сам по собі вчимося покладатися тільки на себе. Якщо навіть при не найкращій владі з’явилися проблиски в кінці тунелю, то це свідчить, що Україна вистоїть, що її чекає світле майбутнє.”

Дівчина № 7: „Я вірю в силу духу українського народу, який у критичний момент зуміє зібратися з силами і подолати важку кризу, який не дозволить знову надіти ярмо неволі! Тільки така віра в невмирущість народного духу дає мені підставу з надією дивитися в майбутнє...”

 

Фінал

 

Ведучий:  Він не став Президентом України. Але став її національним Героєм – посмертно. Його вбили в русі – у дорозі, по шляху до тієї, іншої України, за яку він платив здоров»ям і життям.

Ведуча: На Чорновола полювали все життя. Затуляли рота, виривали з рук перо, арештовували, морили голодом, паплюжили плітками, погрожували...

 

Ведучий: Він ще замолоду поставив собі за мету – українська самостійна держава. І крок за кроком, тюрма за тюрмою, стаття за статтею, книга за книгою – йшов до цієї мети.

 

Звучить пісня І. Жука „Україні”.  Виконує I.A.Головай.

 

Ведуча: Україна для нього була найдорожча. А він для України ? Ми ще не скоро осягнемо, кого втратили. Однак один урок з його смерті мусимо винести вже. Ми щораз нарікаємо на недолугість своїх провідників. Нерідко справедливо. Але вміння управляти передбачає вміння підпорядковуватися. Маємо навчитися поважати й берегти своїх лідерів...

 

Учень №1:     Не стало доброї людини

                        Шкода, та пам’ятаєм ми її.

                        Підступна смерть відгризла білі крила,

                        За Україну кров тече...

 

Учень № 2:      Хто зупинить шалений КАМАЗ

                          Чий автограф запікся на крові?!

                           Чорновіл нагадає не раз:

                          „Україну любіть не на слові!”

 

Учень №3 :        Він зараз на небі і купчить нам хмари,

                            І жде, коли прийде той час,

                            Як впаде краплинка в утомлену землю...

                            Коли це постане? Залежить від нас...

 

Учень № 4 :       Сповідуймо ідеї Чорновола

                            Несімо в світ – порядність і мораль,

                            Щоб не забули Люди про Вкраїну,

                            Щоб майбуттям розвіяти печаль.

 

За сценою лунають

слова В.Стуса:                     Народе мій, до тебе я ще верну,

                                               Як в смерті обернуся до життя

                                               Своїм стражденним і незлим обличчям.

                                                Як син, тобі доземно уклонюсь

                                                І чесно гляну в чесні твої вічі

                                                І  в смерті з рідним краєм поріднюсь

 

Лунає пісня гурту „Мандри”

 


 

Подобається